Франсуа Жерар

Франсуа Жерар, повне ім'я Франсуа Паскаль Симон Жерар, барон Жерар (фр. François Pascal Simon, Baron Gérard 4 травня, 1770, Рим — 11 січня, 1837, Париж) — французький художник і графік доби класицизму і ампіру.


Народився в Римі. Батько був французьким дипломатом в Римі, що одружився з італійкою. У віці 12 років сина вивезли до Парижа і влаштували до пансиона. Він обрав художню кар'єру і почав опановувати майстерність у скульптора Огюстена Пажу (1730–1809). Бажання слави і живопис спонукали до переходу у майстерню художника Ніколя-Гая Брене (1728–1792). Він покине і Брене́ заради стажування в майстерні уславленого на той час художника Жака-Луї Давіда (1748–1824).


1789 року брав участь у конкурсі на римську премію. Але власний твір виконав з допомогою свого приятеля Ан-Луї Жироде-Тріозона. Це було заборонено тодішніми правилами. Про допомогу дізнались і сумісний твір двох художників (а не одного) нагороду не отримав. 1790 року помер його батько і Франсуа Жерар вивіз матір-італійку у Рим.


Почали діяти революційні закони про французьких емігрантів, котрих революційний уряд декларував як зрадників. Франсуа Жерар, аби не бути покараним за законом про емігрантів, 1791 року повернувся у Париж. Впливовий на той час вчитель Жерара (Жак-Луї Давід) допоміг молодому митцю, що бідував, узяв його у власну майстерню. Є відомості, що Жерар допомагав художникові при створенні уславленого портрета Ле Пеллетьє де Сен-Фаржо, що було звичною практикою в майстерні Давіда, примушеного обставинами працювати в шаленому темпі.


Перебування в революційному Парижі і праця в майстерні революційно налаштованого художника не позначилися на свідомості Жерара, котрий не виробив власної політичної позиції. Влаштований Давідом у революційний трибунал, Жерар перебував там формально, роблячи усе можливе, аби не брати на себе відповідальності. Франсуа Жерар і надалі легко переходитиме з одного політичного табору до іншого, ставлячи за мету власні прибутки і комфортне життя. Він починає працювати портретистом по замовам, але не полишає історичний живопис, котрий вважали тоді престижнішим за портретний. Його звернення до міфологічного жанру обумовлене змаганням із тим же Ан-Луї Жироде-Тріозоном у намаганні довести, що він не гірший.


Водночас зросла його слава портретиста. В Парижі пройшов контрреволюційний переворот і владу в країні перехопили військові на чолі з генералом Наполеоном. Народилась нова наполеонівська еліта, котра волала слави як у стародавніх римлян, величі і пишного оточення. Складовою пишного побуту наполеонівської еліти та Наполеона став ампірний портрет, різновид парадного портрету дореформенного і дореволюційного періоду. Франсуа Жерар і став обслуговувати наполеонівську еліту та Наполеона, нарешті виборов матеріальний успіх і започаткував у власному помешканні модний салон. Серед вдалих портретів цього періоду — портрет мадам Мере́ (Летиція Бонапарт, мати Наполеона 1799 рік, котру він подав як молоду красуню)…


Серед відвідувачів його салону люди різних політичних уподобань як про- так і антинаполеонівські налаштовані (Талейран, Джордж Каннінг, мадам де Сталь тощо). Згодом салон художника відвідав навіть герцог Веллінгтон, переможець Наполеона Бонапрта, якому прислужився свого часу і Франсуа Жерар. Серед творів художника «Наполеон І у коронаційному вбранні», «Портрет Жозефіни Богарне, 1-ї дружини Наполеона Бонапарта», Ермітаж, портрети родичок Наполеона тощо. Франсуа Жерар слухняно перейшов на стилістику наполеонівського ампіра, започатковану самим Наполеоном.


Лише іноді сама модель давала підстави створити героїчний образ в портреті. Тоді Жерар переводив пафос, притаманний театральному класицизму — у пафос офіційного звеличення особи, що піднялась із соціальних низів до вищих соціальних щаблів («Портрет Бернадота», наполенівського генерала, що стане королем Швеції).

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...