Ерделі Адальберт Михайлович

Адальберт Михайлович Ерделі (нар. Гриць) (25 травня 1891 р., с. Загаття, тепер Закарпатська область — 1955, м. Ужгород) — український живописець, один з основоположників закарпатської школи живопису. Ерделі працював переважно в жанрах портрета, пейзажу, натюрморту.

Народився 25 травня 1891 р. у с. Загаття, тепер Закарпатська область. Навчався 1911–1915 рр. у будапештській академії мистецтв. З 1916 р. жив у Мукачеві. 1922–1926 рр. в Мюнхені, з 1926 в Ужгороді. У 1927 р. заснував разом із Й. Бокшаєм Ужгородську художню школу, 1931 р. — Товариство діячів образотворчих мистецтв у Підкарпатській Русі. 1929–1931 жив і працював у Парижі, де і познайомився з імпресіонізмом і фовізмом. Викладав малювання у мукачівській гімназії, учительській семінарії в Ужгороді, 1945–1955 рр. в Ужгородському училищі прикладного мистецтва.

Ерделі — живописець, якому були відкриті найкращі мистецькі кола Європи. Він міг би жити і легко досягти всесвітньої слави за кордоном. Його творчий шлях перетинався зі шляхами відомих європейських художників XX століття. Натомість, незважаючи на всю привабливість мистецького життя західного світу, Ерделі віддав перевагу Закарпаттю, щоб своїм мистецтвом прославити «землю без імені»;

Ерделі є одним з фундаторів Закарпатської школи живопису, перший директор Ужгородського училища прикладного мистецтва, один із організаторів і перший голова Закарпатської обласної організації Національної спілки художників України у 1946 році;

Термін "Закарпаться школа", стверджує Ігор Шаров, міцно увійшов у лексику, як сучасних критиків, і мистецтвознавців, так і широкого загалу. Це явище безумовно пов'язане з іменами Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі. Зовні – простий факт організації в Ужгороді 1927 року приватної студії, названої Публічна школа малювання, став знаменним, епохальним і по суті символічним. Чесе мистецтво – ось що стало наріжним каменем цієї школи, діяльності її засновників та учнів. Школа ставила перед учнями високу планку майстерності – щабель за щаблем опановувати ази рисунка, живопису.

Ерделі колорист, майстер пейзажного та портретного живопису, натюрморту, який завдяки сміливості, динаміці та незвичності колірних композицій створив неповторні твори, більшість із яких зайняли почесне місце в експозиціях музеїв України та зарубіжжя;

Ерделі — педагог, який виховав плеяду відомих закарпатських художників — Володимира Микиту, Михайла Зайця, Андрія Коцку, Адальберта Борецького, Ернеста Контратовича, Василя Габду, Єлизавету Кремницьку, Ференца Семана, Павла Баллу та багатьох інших.

Убогі відомості про творчість Ерделі кочували з однієї худосочної брошури в іншу, роботи лише згадувалися в каталогах. Врешті-решт альбом-монографія про Ерделі побачив світло у львівському видавництві «Ме». Вражають солідний формат, розкішна поліграфія з 56 кольоровими репродукціями картин художника, 73 унікальними фотографіями й 203 сторінками тексту. Автор монографії, відомий мистецтвознавець кандидат наук Іван Небесник, зібрав найрідші матеріали, книга написана невимушеною мовою, читається легко й захоплююче.

Майбутній художник з'явився миру в сім'ї українця Михайла Грица й німкені Ілони Цайскої, що жили на Іршавщині. Коли Адальберту було десять років, батько поміняв прізвище на Ерделі (у перекладі з угорського — «лісовий»). Тоді в Закарпатті це було звичною справою, для твердження в житті люди міняли прізвища на угорські, край входив до складу Австро-Угорщини. Згодом, при радянській владі, батьківську «похибку» ставили художникові в докір: мовляв, відмовився від свого українського походження.

За свої 64 роки життя Ерделі застав чотири державних лади: Австро-Угорську імперію, демократичну Чехословаччину, хортистську Угорщину і радянський тоталітарний режим. З усіма владами він якось уживался, тільки при останній почував себе незатишно й навіть ображено. Знав німецьку, французьку, угорську, словацьку і чеську мови. На німецькій написав автобіографічний роман «Імен», щоденники вів угорською. В 1933 році художник познайомився в Ужгороді з танцівницею Магдалиною Сливкою (1916–2004), що була на 25 років молодша за нього. Адальберт і Магдалина прожили у громадянському шлюбі багато років. Тільки перед кончиною, будучи вже важко хворим, художник з'єднався із дружиною узами Гіменея.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...