Еміль Фріан

Еміль Фріан (фр. Émile Friant; 1863, Дьєз, Франція — 9 червня 1932, Париж, Франція) — французький художник-реаліст.


Еміль Фріан народився в місті Дьєз за 40 кілометрів на північний схід від Нансі у 1863 році. Його батько був слюсарем, а мати — кравчинею. Добрим ангелом сім'ї була вдова аптекаря, мадам Парізо. Вона не мала дітей і любила Еміля як рідного сина.


Унаслідок Французько-прусської війни Дьєз перейшов під контроль Німецької імперії. У 1871 році мадам Парізо втекла з семирічним Емілем у Нансі, а потім туди перебралися і його біологічні батьки.


Парізо хотіла, щоб Фріан став аптекарем і відправила його на навчання до ліцею. Успіхи Еміля у ліцеї були поганенькими, зате у хлопчика виявився безсумнівний талант до живопису. Друзі батька Еміля запропонували йому вступити в міську художню школу Нансі, зрештою він залишив ліцей, отримуючи приватну освіту, і повністю сконцентрувався на мистецтві. Директор художньої школи був послідовником реалізму в живописі, і молодий Фріан малював натюрморти і навколишні ландшафти Нансі.


Вперше він виставив свою картину «Малюк Фріан» (Le petit Friant) у віці п'ятнадцяти років на щорічному міському художньому салоні, після чого відразу став місцевою знаменитістю. Роком пізніше виграв міський гранд і був направлений міським муніципалітетом в Париж, у майстерню художника Александра Кабанеля, визнаного майстра тієї епохи. Кабанель навчив його малювати картини на історичні сюжети в академічному стилі. Після року роботи, отримавши уявлення про класичний та салонний живопис, розчарований Фріан повернувся в Нансі.


У Парижі він познайомився ще з трьома художниками, уродженцями Лотарингії: Жюлем Баст'єн-Лепажем (1848—1884), Еме Моро (1850—1913), і Віктором Пруве (1858—1943). У роботах Фріана того часу позначився вплив Бастьєн-Лепажа, що наприкінці 70-х років був у великій моді.


У 1882 році Еме Моро запросив Фріана виставити на Паризькому салоні дві його картини: «Блудний син» (The Prodigal Son) та «Інтер'єр студії Еміля Фріана» (Emile Friant Interieur d'atelier). Картини були різними за змістом. Перша, куплена музеєм в Рубі, була типовим взірцем академічного стилю, інша — реалізму.


У 1883 році у віці 20 років він отримав Римську премію другого ступеня за свою картину «Цар Едіп проклинає свого сина Полініка» (Œdipe maudissant son fils Polynice), виставлену в Паризькому салоні.


Його портрет «Пруве за роботою» отримав Римську премію третього ступеня у 1884 році, а в 1885 він знову виграв Римську премію другого ступеня. Частину року він працював в орендованій студії в Парижі, щоб задовольнити зростаючу потребу в портретах.


Тоді ж Фріан подружився із французькими акторами — братами Ернестом і Бенуа Коклен. Для сім'ї Коквелин він написав більше десятка портретів, крім цього, Бенуа, пристрасний колекціонер живопису, в різний час придбав ще кілька його картин. На гранд, отриманий ним від Паризького салону в 1886 році, він вирушив на навчання в Нідерланди. Картина «Портрет мадам Коклен» (Portrait de madame Coquelin Mère), матері його друзів, написана під впливом цієї поїздки. Вона відображає ті ніжні почуття, які художник відчував до цієї сім'ї.


Картина «Обід веслярів на річці Мьорт» (Le déjeuner des canotiers de la Meurthe), виставлена на Паризькому салоні в 1888 році, не принесла йому нагород, але засвідчила його високий професіоналізм. Десять веслярів і дві жінки сидять за обідом на вулиці перед ресторанчиком. Картина, написана за аналогією з картиною Огюста Ренуара «Сніданок веслярів» (1880—1881), зображує життя, краще, ніж пропонувалося в Третій французькій республіці.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...