Егон Шиле

Еґон Шіле (нім. Egon Schiele, 12 червня 1890, Тульн-на-Дунаї — 31 жовтня 1918, Відень) — австрійський живописець і графік.

Молодий і амбітний художник мав просте походження. Мати Марі - чешка, родом з південної Богемії ( м. Крумлов). Батько Адольф Шіле - службовець на залізній дорозі. Дві сестри - Мелані та Ґертруда. Смерть батька (1905 р.) стала найсильнішим протрясінням для Егона. Юнак виховувався у родині дядька, Леопольда Чіхачека, куди його віддала мати.

У 1906 році він вступив у Віденську школу мистецтв і ремесел, потім перейшов в Академію образотворчого мистецтва.

Перша виставка художника відбулася в 1908 році в містечку Клостернойбург під Віднем, де Шіле раніше навчався в школі.  У 1909 році Клімт запросив Шіле взяти участь в виставці у Художній галереї Відня, де роботи молодого художника стояли поряд з роботами Ван Гога, Едуарда Мунка та ін..

Шіле заснував невелику «Групу нового мистецтва» ( «Neuekunstgruppe»),та з кінця 1909 року став організовувати свої виставки. На одній із них Еґон познайомився з письменником і критиком-мистецтвознавцем Артуром Ресслером, який звів художника з великими колекціонерами і меценатами (О. Райхель та К. Райнінгхаусом).

З 1913 року – член Асоціації австрійських художників. Бере активну часуть у виставках у Будапешті, Кельні, Дрездені, Мюнхені, Парижі, Римі та вперше в «Вієрській сецесії». У 1916 році призваний до армії, незадовго до цього Еґон одружується з Едіт Хармс. Службу проходить в Празі, згодом був призначений у Відень. Адміністративну службу проходить  в таборі військової в’язниці Мюлінг. Незважаючи на це  "Die Aktion" друкує спеціальне видання Шіле.

Після смерті Клімта навесні 1918  року Шіле  претендував на роль найбільшого художника Австрії . Його кар'єра і слава досягає піку, забезпечивши його фінансово, багато чисельними замовленнями, можливістю розвиватися, мати будинок, сім'ю, хорошу майстерню та блискучі перспективи.

Але через кілька місяців після тріумфу, напередодні дня всіх святих тридцять першого жовтня 1918 року, через три дні після смерті вагітної дружини Едіт, художник помер від епідемії іспанки, яка забрала тоді двадцять мільйонів життів, обірвавши і його у 28 років.

У спадщину художника входять близько 300 картин і кілька тисяч малюнків . Після смерті Шіле, експозиції його картин виставлялися і продовжують виставлятись у найбільших музеях світу .

На художню манеру самого Шіле мали вплив лише сміливість композиційних побудов Густава Клімта. В мистецтві Шіле швидко виробив власну манеру і наважувався йти індивідуальним шляхом. Він багато малював і його графічні роботи (попри штудії натури) стали в рівень з його закінченими роботами, отримали самостійну мистецьку вартість.

Ранні роботи відзначені впливом Клімта: фігури, розташовані на порожньому тлі, охоплені хвилеподібним контуром, характерним для декоративного стилю арт-нуво, барвистий шар збагачується золотими і срібними проблисками (Сестра Гертруда, 1909, Грац, приватне зібрання).

Шіле жив у Відні в епоху зародження фрейдизму. Саме в цей період у суспільстві вперше заговорили про важливість сексуальності людини. Художник починає досліджувати ці теми – так з’являються автопортрети. Якщо досліджувати світ мистецтва, то н’ю і автопортрет були різними жанрами, а Шіле вирішив їх об’єднати.  

Будучи в двадцяти річному віці, ( з 1910 року)  роботи Еґона Шіле набувають самостійність та оригінальність, де головними відмітними особливостями стають лінія і контур, а фірмовим знаком - сексуальність і еротика як уособлення життя-смерті. Надалі лінійний стиль Шіле знаходить типову для експресіонізму драматичну напруженість: моделі представлені у складних спіралеподібних розворотах, пози, змальовані різкими вигинами незграбного контура, передають внутрішній надлом (Художній критик Артур Реслер, 1910; Автопортрет, 1911, обидва — Відень, Історичний музей). У портретах Шіле тілесні рухи мають фізіономічною виразністю, а міміка — красномовністю жесту. Болісний надрив, душевне сум'яття проявилися у фігурах оголених, з їхньою афектованою жестикуляцією і спотвореними пропорціями (акварелі Оголена, 1911; Оголений, 1912, обидві — Відень, Історичний музей).

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...