Давид Бурлюк

Дави́д Дави́дович Бурлю́к (9 (21) липня) 1882, хутір Семиротівщина (Семиротівка) поблизу с. Рябушки, Лебединський повіт Харківська губернія, Російська імперія (нині Лебединський район Сумська область, Україна) — 15 січня 1967, Нью-Йорк, США) — український художник-футурист, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець. Водночас з Велимиром Хлєбниковим був Головою земної кулі.

Народився на хуторі Семиротівщина, Лебединський повіт, Харківська губернія.

Згодом писав у своїх «Спогадах футуриста»:

У 1893—1895 навчався в Олександрійській чоловічій гімназії (Суми).

Навчався в Казанській художній школі, Одеському художньому училищі, мистецьких студіях Мюнхена (А. Ашбе) та Парижа, Московському училищі живопису, скульптури та архітектури.

Пройшовши періоди захоплення імпресіонізмом, неопримітивізмом та іншими модерними мистецькими течіями, став ідеологом російського футуризму як у живописі, так і в літературі. Хоча він був натхненником й ініціатором різних столичних (найчастіше епатажних) заходів, які повинні були поширювати нові ідеї в російській культурі, його власна дебютна малярська виставка відбулася в Самарі (1917). А єдиний його поетичний збірник «Лисіючий хвіст» був виданий 1919 року в Кургані.

Революційні події 1917 в Росії сприйняв захоплено, але прижитися в більшовицькій країні не зміг. Спочатку емігрував до Японії, а потім — до США.

Після знайомства з Володимиром Маяковським ввів його до кола поетів. Маяковський згадував про нього:

Великий інтерес становлять спогади Давида Бурлюка про футуризм і В.Маяковського.

В еміграції Д. Бурлюк залишився вірним своїм естетичним смакам, проте його живопис тепер розвивався в рамках панівного на Заході мистецтва. У Нью-Йорку Д.Бурлюк видавав журнал «Колір і рима». Багато мандрував. Його виставки відбувалися в багатьох містах Європи, Австралії й Америки.

Серед картин митця є твори, присвячені його Батьківщині — Україні (зокрема, «Святослав», «Запорожці у поході», «Козак Мамай», «Рибалки», «Тарас Шевченко»).

Відомий як лідер вітчизняного футуризму (маніфест «Ляпас громадському смаку»). Сам себе представляв як «татарсько-запорозький футурист». Один із чільних творців українського модернізму початку XX століття.

Нова поетична і художня школа була проголошена і задекларована завдяки енергії і безмежній ініціативності Д. Бурлюка. Він брав активну участь у виступах футуристів, поєднуючи ролі теоретика, поета, художника і критика. Його вірші — це квінтесенція характерних для футуризму антиестетичності й епатажності. Як зазначає Ігор Шаров, у віці 30 років Бурлюк уже був справжнім майстром. Щоб упевнитись в цьому, достатньо подивитись на «Портрет поета-футуриста Василя Каменського» — така собі своєрідна стилізація під художників Відродження, де Каменського зображено в образі святого. Новий апологет нової віри. Крім того, портрет Каменського фактично розкриває таємницю міфу, яким так полюбляв оточувати себе Бурлюк. Це міф про витоки його площинного живопису. Справа в тім, що змолоду художник втратив одне око і створення багатьох картин, виконаних у стилі декоративних панно або вітражів, пояснював тим, що тепер саме так сприймає дійсність.

У музеях і приватних збірках України збереглося лише 35 робіт Д.Бурлюка. Принаймні стільки вдалося зібрати 1998 в Національному художньому музеї, де проводили виставку провідного футуриста.

Деякі з його художніх полотен є в Сумському художньому музеї.

Основна частина творів Д. Бурлюка зберігається у меморіальному музеї художника у Нью-Йорку. Є також у Росії, країнах Європи, в Японії, Канаді.

4 грудня 2007 на лондонських торгах аукціонного будинку Sotheby's був встановлений український рекорд. Картина українського художника була продана за $650 000.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...