Борис Кустодієв

Борис Михайлович Кустодієв (рос. Борис Михайлович Кустодиев; 23 лютого (7 березня) 1878(18780307), Астрахань — 26 травня 1927, Ленінград) — російський художник зламу 19-20 століть. Працював в жанрах портрету, побутової картини, створив декорації до деяких вистав в театрі. Деякий час співпрацював в буржуазних періодичних виданнях початку 20 століття.

Народився в місті Астрахань. Батько помер, коли хлопцю виповнилося 2 роки. Планував стати священиком, закінчив духовне училище, поступив до духовної семінарії. Захоплення мистецтвом змінило його наміри. У 1896 році він покидає семінарію, їде до Петербургу, де стає учнем Академії мистецтв.

Академія мистецтв того часу послабила свої позиції в академізмі і запросила на посади викладачів деяких відомих майстрів, серед яких Серов Валентин, Ілля Рєпін.

В майстерню Іллі Рєпіна і потрапив молодий Кустодієв. Художні здібності учня привернули увагу голови майстерні і той залучив Кустодієва до помічників у виконанні державної замови — велетенського групового портрету — членів Державної Ради Російської імперії. Кустодієв зробив усе можливе, аби наблизитися до художньої манери Рєпіна.

Водночас відкрилися його особисті здібності портретиста. Перебуваючи учнем Рєпіна, Кустодієв створив свої перші вдалі спроби в портретному жанрі -

Останнього — Кустодієв подав в великій майстерні, в чорному, буржуазному фраку, що контрастувало з порожнім інтер'єром та вишуканою позою моделі. В молодику важко було роспізнати художника, бо майже ніщо не натякало на фах персони. Але глибина фарб при обмеженні їх кількості вигідно відрізняла твір. Декоративність взагалі стане характерною відзнакою творчості художника.

1903 р. він закінчив Академію мистецтв з золотою медаллю та отримав право на закордонне відрядження для удосконалення художньї освіти та навичок. Перебування за кордоном та в Парижі художник обмежив сам. І через шість місяців повернувся в Петербург, де вирувало життя і де розгорталися бурхливі події 1-ї російської ліберально-буржуазної революції 1905–1907 рр. На актуальну, політичну тему відгукнувся і його вчитель Рєпін картиною «Демонстрація 17 жовтня 1905 року». Кустодієв почав працювати з декількома періодичними виданнями як карикатурист (сатиричні журнали «Жупел», «Пекельна пошта» тощо).

З 1905 р. художник побудував власну майстерню, але далеко від столиць — на Волзі біля Кінешми, провінційна глибинка якої нагадувала йому його дитинство і вабила його дорослим. Окрім портретів, художник створює декоративно-побутові картини, підсилюючи саме декоративні якості сюжетів — «Ярмарок», «Сільське свято». Перегукуванням з побутовими картинами стають і портретні твори цього періоду, персонажі яких російські, провінційні мешканці — «Священик та диякон», «Чорниця», «Дівчина з Волги», «Купчиня». Потроху художник стає прибічником дрібної буржуазії та купецтва, а їх представники суттєво переважають в його картинах. Декоративно сприйнята російська провінція отримує в творах художника ідеалізацію, штучну позбавленість від драм та трагедій заради святковості, поверхнево зрозумілої народності.

Декоративне сприйняття російської глибинки найбільше відбилося в численних «Ямарках» та в портреті оперного співака Ф. Шаляпіна, якого художник подав на широкому тлі чергового провінційного свята. Та й співак в коштовній шубі з мопсом контрасто поєднаний з засніженим пейзажем, катанням на конях, пістрявими подробицями, гідними базару та балагану.

Дрібним російським буржуа постав художник і на власному автопортреті 1912 р. Автопортрет на пістрявому тлі будівель Троїце-Сергієвої лаври перейде до почесної збірки автопортретів Уффіці у Флоренції. Поряд з автопортретами інших художників, цей автопортрет контрастував зимовим пейзажем, хутром шуби та капелюха, екзотичною для Європи російською середньовічною архітектурою. Художник на автопортреті — як черговий російський купець, заможний та пихатий.

Кустодієв належав до майстерних графіків доби. Працював він і як книжковий графік. Він створив світлини до видань російських поетів та письменників, серед яких -

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...