Соціалістичний реалізм
напрям
Соціалісти́чний реалі́зм (скорочено соцреалі́зм, рос. Социалистический реализм) — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві для позначення художнього методу та стилю, що панував у СРСР з 30-х років XX сторіччя.
В соцреалізмі вбачали «естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства», тому він був єдиним офіційно дозволеним в Радянському Союзі «творчим методом» літератури і мистецтва.
Фактично соціалістичний реалізм був радянським варіантом монументалізму, стилю, притаманного й іншим тоталітарним державам.
Про появу нового методу першим заявив Анатолій Луначарський, який ще у 1906 році назвав його «пролетарським реалізмом». В Україні «пролетарський реалізм» пропагували теоретики ВУСПП (Б. Коваленко). В 1924 році Олексій Толстой запропонував інший термін — «монументальний реалізм». У 1932 році з ініціативи Івана Гронського з'явилася й назва «соціалістичний реалізм». Автори усіх трьох термінів наголошували на тому, що новий художній стиль продовжує традиції реалізму XIX сторіччя, і є таким чином альтернативою модерністським течіям — таким як символізм, експресіонізм, абстракціонізм, конструктивізм тощо. Проте насправді реалістична складова в соцреалізмі не була визначальною. Андрій Синявський розглядав радянське мистецтво швидше як своєрідне переосмислення класицизму. Ганс Ґюнтер виокремлює як окремі риси стилю ще й народність, героїзм та монументальність(звідси й загальна назва стилю — монументалізм).
Найвизначнішими представниками «соціалістичного реалізму» вважають письменників М.Горького, В. В. Маяковського, М. О. Шолохова, режисерів К. С. Станіславського, С. М. Ейзенштейна, В. І. Пудовкіна, О. П. Довженко, композиторів С. С. Прокоф'єва (головним чином радянський період творчості) та Д. Д. Шостаковича (з другої половини 1930-х років), живописців Б. В. Йогансона, А. А. Дейнеки, Б. И. Пророкова, П. Д. Корина, скульпторів С. Т. Коненкова, В. И. Мухіної, драматургія В. В. Вишневського.
Термін «Соціалістичний реалізм» було закріплено на 1-му Всесоюзному з'їзді радянських письменників (1934), на якому М.Горький говорив про новий метод як про творчу програму, спрямовану на реалізацію гуманістичних ідей:
Діячі інших ділянок мистецтва (театр, образотворче мистецтво, кіно, музика), теж об'єднані в «єдиних творчих спілках», слідом за письменниками визнали соціалістичний реалізм як основну творчу методу в мистецтві. Згідно з ухвалою І з'їзду письменників СРСР,
Насправді ці засади в конкретному тлумаченні розуміються дуже тенденційно. «Правдиве» зображення дійсності «в її революційному розвитку» означає, що література і мистецтво мусять бути хвалебною ілюстрацією політики КПРС, видавати бажане за дійсне. Відхилення в дійсно правдиве зображення радянської дійсності з притаманними їй вадами плямується як «схиляння перед фактами» або й «антирадянська пропаганда й агітація». Звідси такі відомі в радянській літературі і мистецтві явища, як «лакування дійсності» і «теорія безконфліктності», тобто зображення дійсності в рожевих фарбах. Боротьба проти цих явищ, що часом спалахує за періодів відносної лібералізації режиму (хрущовська «відлига»), не дає жаданих наслідків, бо вони органічно прикметні соціалістичному реалізму.
Потреба маскувати фальш у змісті витворила специфічні мистецькі особливості, притаманні всій літературі і мистецтву соціалістичного реалізму. У літературі — перевантаження зайвою інформацією і статичними описами у штучних словесних прикрасах з перевагою епітетів і порівнянь (типові з цього погляду і твори найкращих прозаїків — О. Гончара, П. Загребельного й ін.), при одночасному збідненні літературної мови до обсягу газетної лексики, штучний пафос, іноді з ухилом у сентиментальність (романи М. Стельмаха, біографічні повісті й оповідання Ю. Мартича тощо), дидактизм і моралізаторство.
В образотворчому мистецтві теж пафос, виписування до фотографічної точності образів, з наче застиглими на моментальній фотографії позами й жестами, замилування пишними мундирами й інтер'єрами тощо.
Відповідно до змін, яких зазнавала в своєму розвитку радянська система, можна розрізнити кілька етапів і в історії соціалістичного реалізму, на огляді яких легко помітити, що твердження, ніби він «забезпечує виключну можливість виявлення творчої ініціативи, вибору різноманітних форм, стилів і жанрів», — не відповідає дійсності.
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
Вікіпедія: https://uk.wikipedia.org/wiki/Соціалістичний_реалізм