Конструктивізм

напрям

Конструктиві́зм (від лат. constructio — побудова) — авангардистський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі (див. Конструктивізм у літературі), фотографії, оформлювальні на декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920 — початку 1930 років. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду.

В архітектурі конструктивізм обстоює раціональну доцільність, економність, лаконізм у засобах вираження. Прагнучи поєднати мистецьку творчість з виробництвом, конструктивізм відкидає практично не вмотивовану декоративність, схематизує мову мистецтва. В образотворчому мистецтві та літературі прихильники конструктивізму надавали великого значення техніцизму, штучним конструктивним формам, абстракціям тощо.

Найвідомішою була творчість німецького Баухаусу (1919-1933).

У СРСР конструктивізм виник відразу після Жовтневої революції як один з напрямків нового, авангардного, пролетарського мистецтва. Ідея нового напрямку полягала у відмові від «мистецтва заради мистецтва» і підпорядкування її виробництву.

Прихильники конструктивізму, висунувши задачу «конструювання» довкілля, активно направляє життєві процеси, прагнули осмислити формотворчі можливості нової техніки, її логічних, доцільних конструкцій, а також естетичні якості таких матеріалів, як метал, дерево, скло.

Найбільший вплив на становлення конструктивізму зробило «виробниче мистецтво», що закликало «свідомо творити корисні речі» і культивувати образ нової гармонійної людини, що користується зручними речами і живе в облаштованому місті. «Виробниче мистецтво» не стало більше ніж концепцією, однак, термін конструктивізм було виголошено саме теоретиками цього напряму (у їхніх виступах та брошурах постійно зустрічалися також слова «конструкція», «конструктивний», «конструювання простору»).

На формування конструктивізму вплинули також футуризм (культ майбутнього і дискримінація минулого разом з цим), супрематизм (позбавлені образотворчого смислу комбінації геометричних обрисів), кубізм (підкреслено геометризовані умовні форми), пуризм (прагнення до первісної чистоти і відсутності запозичень) та інші новаторські течії 1910-х років.

У 1922 році друком вийшла книга Олексія Гана «Конструктивізм», де вперше був офіційно позначений однойменний термін. У книзі робився акцент на індустріальній складовій культури нової Росії.


Важливою віхою в розвитку конструктивізму стала діяльність талановитих архітекторів — братів Леоніда, Віктора та Олександра Весніних, які почали свій творчий шлях в епоху модерну. Вперше Весніни голосно заявили про себе на конкурсі проектів будівлі Палацу Праці в Москві. Представлений ними проект виділявся не тільки раціональністю плану і відповідністю зовнішнього вигляду естетичним ідеалам сучасності, але і мав на увазі використання новітніх будівельних матеріалів і конструкцій.

Ще одним відомим проектом Весніних стала будівля московського відділення газети «Ленінградська правда» на Страсній площі. На ділянці площею 36 кв. метрів архітектори розмістили 6-поверховий будинок, що включав в себе не тільки офіс і редакційні приміщення, а й газетний кіоск, вестибюль, читальний зал (одне із завдань конструктивістів полягала в тому, щоб на малій площі згрупувати максимальну кількість життєво необхідних приміщень). Весніни прийшли до усвідомлення лаконічної «пролетарської» естетики, вже маючи солідний досвід у проектуванні будівель, у живописі і в оформленні книг.

Найближчим соратником і помічником братів Весніних був теоретик архітектури першої половини XX століття Мойсей Гінзбург. Разом вони організували Об'єднання сучасних архітекторів (рос. Объединение современных архитекторов, ОСА), до якого увійшли провідні конструктивісти того часу. Товариство пропагувало використання новітніх конструкцій і матеріалів, типізацію та індустріалізацію будівництва.

Основною теоретичною концепцією зрілого конструктивізму (1926–1928 рр.) став функціональний метод, що базується на науковому аналізі особливостей функціонування будівель, споруд, містобудівних комплексів шляхом створення їхнього раціонального плану і обладнання. Таким чином, ідейно-художні та утилітарно-практичні завдання розглядалися в сукупності. Кожній функції відповідає найраціональніша об'ємно-планувальна структура (форма відповідає функції). Функціональний метод був спрямований проти стилізаторського ставлення до конструктивізму — перетворення його з методу у стиль, в зовнішнє наслідування, без осягнення суті. Зокрема, за недотримання функціонального методу критиці піддався Григорій Бархін, автор проекту будинку «Известий».

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

Вікіпедія: https://uk.wikipedia.org/wiki/Конструктивізм