Артемізія Джентилескі

Артемізія Джентілескі (італ. Artemisia Gentileschi, *8 липня 1593 —†1652 або 1653) — італійська художниця епохи бароко, представниця Неаполітанської школи.

Народилася у 1593 році в Римі. Була донькою живописця Ораціо Джентілескі школи Караваджо. Мати, Пруденція Монтоне, померла, коли Артемізії було 12 років. У 1612 році вона була збезчещена флорентійським художником Агостіно Тассі, що працював разом з її батьком та водночас був вчителем Артемізії. Після 7-місячного судового розгляду, принизливого і болісного для Артемізії, Тассі було визнано винним, засуджений до року в'язниці.

Вийшовши заміж за флорентійського художника П'єтро Антоніо Стіаттесі у 1612 році, художниця 1614 року переїхала до Флоренції. Працювала під покровительством Козімо II Медічі. Тут затоваришувала з Галілео Галілеєм.

У 1621 році працювала в Генуї, потім повернулася до Риму, де творила до 1627 року. В цей час вона намагалася влаштувати доньок на курси живопису.

У 1627 році перебралася до Венеції, де познайомилася з Антонісом ван Дейком і Софонісбою Ангішолі. У 1630 році опиняється у Неаполі. В неаполітанський період художниця вперше отримала замовлення на фресковий розпис церкви — у містечку Поццуолі під Неаполем.

У 1638–1641 роках жила і працювала в Лондоні разом з батьком під покровительством короля Карла I. Потім Артемізія повернулася до Неаполь, де і жила до самої смерті.

Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною у члени Академії живописного мистецтва у Флоренції — першої художньої Академії Європи.

Першою картиною Артемізіє була «Сусанна й старці», що була намальована у 1610 році. Переживання художниці отримали вираз в її найбільш відомій роботі «Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна» (1611–1612 роки). До цього сюжету вона поверталася кілька разів, інші повторювані сюжети картин Джентилески — Лукреція, Клеопатра, цариця Савська, тобто уславлені жінки минувшини.

Роман про Артемізію було написаний в 1944-1947 роках італійською письменницею Анною Банті, в остаточній версії він придбав форму щоденника, мав великий успіх, перекладений на кілька мов. Потім біографія Артемізії лягла в основу драми американської письменниці Венді Вассерштайн «Хроніки Хейді» (1988 рік) і п'єси «Життя без підказки» канадської письменниці Саллі Кларк (поставлена у 1988, 1989, 1990, 1991 роках).

У 1997 фільм «Артемізія» було знято французьким кінорежисером Аньєсом Мерле. У 1998 році роман про художницю написала французька письменниця Олександра Лапьер. У 2002 році став міжнародним бестселером роман американської письменниці С'юзен Вріленд «Пристрасті за Артемізією», який було перкладено на 20 мов.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...