Арнольд Беклін

Арно́льд Бе́клін (Böcklin) (*16 жовтня 1827, Базель — †16 січня 1901) — швейцарський живописець. Малював пейзажі, алегоричні, міфологічні картини, іноді портрети.

Народився у місті Базелі. Перші вчителі: А. Калам у Женеві, в 1845-47 рр.навчався у І. В. Ширмера у Дюссельдорфі в Академії мистецтв. Дюсельдорф приваблював тому, що там мешкав приятель Бекліна — Людвиг Андреас Фейєрбах.16-річний Беклін вивчав архітектурний малюнок і перспективу, але почав малювати пейзажі, мода на які панувала майже все 19 століття.

За звичаєм зробив освітницький мандр по Франції, Швейцарії, Нідерландах. Два роки був професором в Академії мистецтв у Веймарі. Працював на батьківщині, в Римі, Парижі, Ваймарі, Базелі, Цюриху, Флоренції, Мюнхені. Поганий стан здоров'я Бекліна примусив того переселитися в теплу Італію, де він жив до смерті. В творчості Бекліна подекуди позначився занепадницький настрій.

В черговий приїзд до Італії Арнольд зустрівся з молодою італійкою, яку покохав. У 1853 р. він бере шлюб з 17-річною дівчиною-італійкою. Родина мала 14 дітей, вісім з яких померли в дитинстві. І без цього містично налаштований художник спохмурнів і щиро цікавився питаннями смерті, її місцем в житті особи. Беклін став художником таємниць і скорботи. Родина Беклін мешкала в Італії, де Арнольд придбав невеличку садибу ( віллу ) поблизу міста Флоренція у Фьєзоле.

Помер в Італії у Сан Доменіко біля Фьєзоле, де і похований. Могила художника збережена.

.

Спочатку створював романтичні пейзажі, а потім — міфологічні й алегоричні картини з складною символікою. Навіть використання класичних за формою архітектурних об'єктів не наближало картини Бекліна до ясних і гармонійних образів середземноморських цивілізацій. Життя і творчість в Італії майже не відбились в полотнах художника. Розробка міфологічних сюжетів часто була формальною і давала їх в північному, суворому варіанті («Ігри наяд», 1886, «Смертельна бійка кентаврів», 1873,«Одіссей і Калліпсо», 1883,«Однорог в лісі», 1890, «Кентавр Несс викрадає Деяніру»).Навіть в античних сюжетах Бекліна приваблювали сцени жорстокості, диких стосунків персонажів, що призведуть до загибелі. Солодкоголосі Сирени співають своїх пісень серед кісток і черепів загиблих, Деяніра б'ється з Нессом зі звірячою зовнішністю, а бійка кентаврів неодмінно закінчиться смертю, бо в цьому світі не зосталось місця для добрих відносин.

Не найкращі за почуттями і полотна на середньовічні теми. В картині «Анжеліка в полоні у Дракона» художник зупиняється на моменті перед бійкою лицаря з потворою. В картині «Чума» страхітлива смерть летить на потворі, чиє отруйне дихання несе тільки смерть мешканцям. Не кращі за інших і «Три вершники Апокаліпсісу», «Алегорія Війни» (варіанти в Цюриху і Дрездені).

Декотрі картини Бекліна стикалися з гіршими зразками академізму — («Алегорія Свободи», 1891, Цюрих) і були виразом найгірших рис цього напрямку — холодні, нереальні, неправдиві.

Сильною стороною таланту Бекліна було створення пейзажів настрою. Навіть в ескізах вони зберігали тривожний і утаємничений характер («Руїни будівлі в Келі»). Деякі пейзажні мотиви Беклін розробляв неодноразово. Так було і з «Віллою біля моря». Ранішній варіант ( що зберігається у Монако) виявився вдалішим. Художник не зосерджувався на дрібницях варіанту 1878 року, не наближав споруди і самотню жінку до глядача. Загадковість була і в тому, що художник не давав глядачеві привіду для розгадок — чи то реальність 19 століття, чи це римська вілла доби імператорів. В картині панує похмурий день і похмурий настрій. Здається, вілла почала руйнуватись. Але до цього нема ніякого діла жінці (володарці вілли? Покинутій дружині? Самотній вдові в траурі?) Незрозуміло, чи то просто чорне вбрання, чи то траур.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...