Олександра Екстер

Олекса́ндра Олекса́ндрівна Е́кстер (дівоче прізвище — Григоро́вич; 18 січня 1882, Білосток, Польща — 17 березня 1949, Фонтене-о-Роз, біля Парижа) — українська художниця, сценограф, педагог. Яскрава представниця європейського кубізму та футуризму.

Олександра Олександрівна Григорович народилася 1882 року в Білостоку Гродненської губернії. Батько — білорус, мати — грекиня.

Невдовзі батьки переїхали до Києва, і Ася (так називали її друзі) стала киянкою. Закінчила гімназію Святої Ольги та Київське художнє училище. Разом із нею тут навчалися майбутні авангардисти О.Богомазов та О.Архипенко. Серед викладачів був Микола Пимоненко.

Одружившись, Олександра Григорович узяла німецьке прізвище чоловіка-адвоката.

У Києві вона оселилася з чоловіком на вулиці Б. Хмельницького, 27. У мансарді знаходилася її студія, а в ній працювали майбутні корифеї світового декораційного мистецтва Вадим Меллер, Анатоль Петрицький, Павло Челищев.

До Парижа Екстер поїхала по нові враження. Але в паризькій академії навчали того самого, що й у Києві: академічні програми повсюди однакові. Київський приятель Екстер познайомив її з прихильником нового мистецтва поетом Аполлінером, а той відвів до майстерні Пікассо. Там вона й знайшла нову філософію мистецтва.

«В її паризькій господі, так само, як у ній самій, впадало в очі своєрідне сполучення європейської культури з українським побутом. На стінах серед малюнків Пікассо і Брака можна було побачити українські вишивки, на підлозі — український килим, до столу подавали глиняні горщечки, яскраві майолікові тарілки з варениками». Це спогади Аліси Коонен, актриси Московського камерного театру, в якому Олександра Олександрівна поставила свої найкращі спектаклі: «Саломея», «Ромео і Джульєтта».

Померла вона 1949 року в передмісті Парижа. Уже зовсім хвора, писала друзям, що тужить за Москвою, за Києвом: «Зима, що надходить, буде дуже важка. Це дев'ята зима від початку війни, і для мене вона буде найважча».

Французький художник-кубіст Леже, приятель Олександри Екстер, не раз закидав Асі надмірну яскравість її полотен. Під впливом цієї критики вона написала кілька монохромних картин.

Але це для неї був кольоровий піст, і починаючи з 1914 року, її кубізм вибухнув усіма барвами веселки, вона була зачарована українським народним мистецтвом.

Ці твори мали комерційний успіх. Їх виставляли й охоче купували в Полтаві, Києві, Москві, Берліні. Сільські художники у свої власні твори внесли динаміку кубофутуризму, а Екстер під їхнім впливом кольорувала площини й грані свого живопису яскравими барвами. Відкриваючи виставку селянки Ганни Собачко в Києві 1918 року, за часів УНР, Екстер промовила: «Молоді слов'янські народи віддають перевагу радісним ясним кольорам». Те ж саме казала вона й Леже. І під її впливом, як також і інших вихідців з України та Росії, французькі кубісти розкріпачили свою палітру.

Та Екстер пішла далі за французів. Вона стала абстракціоністкою, на що не зважилися її паризькі друзі Пікассо, Брак, Леже. У своїй київській студії вона навчала абстрактного мистецтва навіть дітей, пропонуючи їм ілюструвати казку не сюжетно, а з допомогою ритмів.

Оновила вона й театральне мистецтво. Чи не вперше у світовій сценографії наважилася обігравати весь куб сцени, а не лише її підлогу-планшет. Теперішні шанувальники Мельпомени в Європі та Америці найчастіше й не здогадуються, що новітнім оформленням сценічного дійства — лаконічним, конструктивним, рухливим — вони зобов'язані художниці з України. Одна з найвідоміших її картин — «Фундуклеївська вулиця» (нині Богдана Хмельницького). Будівлі на її картині мчать униз до Хрещатика, як діти на санчатах.

Ошелешений глядач цього твору не втримався від епіграми:

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...