Біндо Альтовіті — портрет пензля Рафаеля Санті пізнього етапу творчості. Один з найкращих портретів доби Високого Відродження Італії і мистецтва портрету взагалі.
Рафаель намалював небагато станкових портретів. Значно більше їх лише на фресках в Ватикані. Здається, він брався за їх створення не дуже охоче, хоча їх добре оплачували. Майже всі вони поясні. Як правило, модель зручно розміщувалася в кріслі (Анджело Доні, дружина Доні- Маддалена, Донна Велата, кардинали, делла Ровере). Ранішніх портретів мало, серед них і його автопортрет років у 16-17 років.
А портрет похмурого сеньйора (Галерея Уффіці, Флоренція) ніяк не продатують остаточно. Якщо він 1480-х років, то його автор не Рафаель, бо був ще просто дитиною.І тоді його створив Лоренцо ді Креді, а модель - сам Андреа Вероккіо. Якщо портрет 1500-х років, то, можливо, він твір Рафаеля, тільки не Перуджино, вчитель Рафаеля, а хтось інший.
Престижна праця в Ватикані і наближеність до папи римського обумовили і коло його замовників. Це вибагливі кардинали, римські аристократи, можновладці, дипломати. Як правило,це впливові особи з високою освітою чи люди, що вершать політику або дуже наближені до неї. Язик вони мали для того, щоби найкраще сховати свої наміри і дії. Все більш прихованим ставав і сам Рафаель.
Рано позбавлений батьківської любові і опіки, Рафаель штучно уникав драматичних сцен, людських трагедій,невдоволення страшною дійсністю зламу 15-16 століть. Навіть про його ранішній автопортрет в Римі неможливо нічого розповісти ( молодий і цнотливий ), настільки все приховане. Але в цю бездоганність не віриш, бо вона маска.
Ніхто на його портретах не здатен на активні рухи. Деяка скутість ,малорухомість взагалі характерна для всіх його портретів. Винятком став автопортрет з вчителем фехтування (Лувр, Париж), але і тут прихованість існує перш за все.
Інколи сама модель давала підстави розкрити душу більше, на грані дозволеного. Так виник портрет Біндо Альтовіті ( Вашінгтон, США ).Він син багатих батьків і сам банкір. Як ніхто, родина Альтовіті знає вагу золота і утаемничених знань, страшні таємниці римських вельможних родин, підкупи, їх розпусту, цинізм і показову шляхетність. Модно одягнений, з довгим волоссям молодик дивиться тривожно і допитливо. Навіть заможна родина і великі гроші не позбавили особу від тривог, невдоволення дійсністю, розчаруванням у багатому, але небезпечному оточенні Риму, де нікому не можна довіряти.
Біндо Альтовіті переживе смерть Рафаеля, ганебне Пограбування Риму (Sacco di Roma ), народження маньєризму в Італії. З деякими майстрами маньєризму, які дожили до сивого волосся, банкір спілкуватиметься. Серед них художник Джироламо да Карпі, що теж портретував Альтовіті. В похилому віці він замовить бронзове погруддя самому Бенвенуто Челліні. З 20 століття воно теж зберігається в США (музей Гарднер, Бостон).
A. Pagnani, Storia di Sassoferrato, Fabriano 1975 (італ.) Pierluigi De Vecchi, Raffaello: la pittura, Firenze 1981 (італ.)
Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →
