П'єр-Оґюст Ренуар

П'єр-Огю́ст Ренуа́р (фр. Pierre-Auguste Renoir) (25 лютого 1841, Лімож — 3 грудня 1919) — французький художник. Представник французького імпресіонізму, що пізніше відійшов від цієї мистецької течії.

Народився 25 лютого 1841 в Ліможі, розташованому на півдні Центральної Франції. Був шостою дитиною небагатого кравця на ім'я Леонар та його дружини, Маргарити Мерле.

У 1844 Ренуари перебралися в Париж, де підліток Огюст влаштувався у церковний хор при великому соборі Сен-Есташ. У нього виявився настільки чудовий голос, що регент хору Шарль Гуно, намагався переконати батьків хлопчика віддати його учитися музиці і співу. Однак крім цього у Огюста проявилися художні здібності. Бідність родини спонукала хлопця в 13 років допомагати родині, влаштувавшись до майстра, у якого навчився розписувати порцелянові тарілки квітами. До 19 років Огюст піднявся до підмайстра, який розмальовував ширми, завіси, шафи. Вечорами Огюст відвідував школу живопису. Життя в Парижі подарувало йому знайомство з музеєм Лувр. Відсутність доброї освіти юнак мимоволі компенсував копіюванням картин Лувра, які теж продавав.

Згодом він, скалічений бідністю, вигадав для себе «теорію поплавка». Відсутність доброї освіти, що спотворила його свідомість, викинула геть із його теорії поплавка усе героїчне і прагнення копіювати поведінку шляхетних персонажів книжок. Ренуар порівнював себе з поплавком, котрого несе потік. Ніякого спротиву чи руху проти потоку. Міщанська свідомість Ренуара обмежила і його поведінку, і його смаки, котрі не йшли далі прагнень заробити і витратитися на задоволення. Саме через це Ренуар так залюбки писатиме натюрморти та сценки з їжею, обідом в кафе чи в родині, в сільській корчмі. Серед цих композицій — «В корчмі», (1866), Національний музей Стокгольм, «Обід», (1879), Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США, «Після обіду», (1879), Штеделівський художній інститут, «Сніданок в солом'яних брилях», (1881), колекція Філіпс, США, нарешті пізній твір «Обідня пора у Берневалі», (1898), можливо найкраща картина побутового жанру в творчості митця.

Він відмовився від сюжетів в картинах, а всі пізні твори — спрощена художня продукція, невеликі картини на невибагливі смаки з безкінечними жінками і неприхованою еротикою. Ця безсюжетна продукція — експлуатація власної популярності і аби сподобатись споживачу.

З 1861 він учень майстерні художника Шарля Глейра, що походив з Швейцарії. Ренуар почав підготовку до іспитів в Школу красних мистецтв. Серед учнів Глейра на той час — Фредерік Базіль, Клод Моне, Альфред Сіслей.

Особливо добрі стосунки склалися у Ренуара з Фредеріком Базілєм. Той походив з заможної родини і ні в чому не був схожим на бідняка Ренуара. Серед приятелів Ренуара — Фредерік був єдиним, хто мав справжню художню майстерню. Особа доброзичлива, Фредерік Базіль фінансово підтримував приятелів, дозволивши працювати в своїй майстерні Клоду Моне і Ренуару. Серед перших портретів, що створив Фредеік Базіль, і портрет Ренуара, як свідоцтво їх молодої дружби.

У 1865, в домі свого товариша, художника Жюля Ле Кера, він познайомився з 16-річною дівчиною Лізою Трео, яка незабаром стала коханкою Ренуара та його улюбленою моделлю. Саме Ліза була моделлю для картин " Ліза з парасолькою ", «Алжирська жінка», «Купання», «Літо». Не схильний до одруження Ренуар не міг узяти шлюб ще й через невизнання. Охолодженню стосунків сприяли і війна (Франко-прусська), і мобілізація Ренуара — той відбув у піхотний батальйон. Демобілізація художника з армії у 1871 році стосунки не покращила. Їх зв'язок тривав до 1872 р., коли Ліза залишила Ренуара і вийшла заміж за іншого.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...