Мікеланджело

Мікела́нджело ді Франче́ско ді Не́рі ді Мініа́то дель Се́ра і Лодо́віко ді Леона́рдо ді Буонарро́ті Сімо́ні (італ. Michelangelo di Francesci di Neri di Miniato del Sera i Lodovico di Leonardo di Buonarroti Simoni, часто відомий як Мікеланджело; 6 березня 1475, Капрезе — 18 лютого 1564, Рим) — італійський скульптор, художник, архітектор, поет й інженер. Його твори вважалися найвищими досягненнями мистецтва Відродження ще за життя самого майстра. Ромен Роллан писав про нього: «Нехай сам він був створений із цього пороху земного. Але із тліні спалахнув вогонь, що очищує все, — вогонь генія». Мікеланджело прожив майже 89 років, цілу епоху, від періоду Високого Відродження до початків Контрреформації. За цей період змінилося тринадцять Пап Римських — він виконував замовлення для дев'яти із них. Збереглося багато документів про його життя та творчість — свідчення сучасників, листи самого Мікеланджело, договори, його особисті й професійні записи. Мікеланджело також був першим представником західноєвропейського мистецтва, чия біографія була надрукована ще за його життя.

Серед найвідоміших його скульптурних робіт — «Давид», «Вакх», «П'єта», статуї «Мойсея», «Лії» та «Рахілі» для гробниці папи Юлія ІІ. Джорджо Вазарі, перший офіційний біограф Мікеланджело, писав, що «Давид» «перевищив славу всіх сучасних і античних статуй, грецьких і римських, будь-коли зроблених». Одним із наймонументальніших творів митця є фрески стелі Сикстинської капели, про які Гете сказав, що: «не побачивши Сикстинську капелу, важко собі наочно уявити те, що може зробити одна людина», а Вільям Дюрант писав, що у своїй єдності вони — «найбільше досягнення людини в історії живопису». Серед його архітектурних звершень — проект купола Собору Святого Петра, сходи бібліотеки Лауренціана, площа Кампідольо та інші. Дослідниками вважається, що мистецтво Мікеланджело — це мистецтво, що розпочинається і завершується зображенням людського тіла.

Мікеланджело Буонарроті народився 6 березня 1475[а] року у селі Капрезе (провінція Ареццо), де його батько, Лодовіко Буонарроті (італ. Lodovico (Ludovico) di Leonardo Buonarroti Simoni), був на той час 169-им подестою[б]. Протягом кількох поколінь представники роду Буонарроті Сімоні були дрібними банкірами Флоренції, але Лодовіко не вдалося зберегти фінансовий стан банку, тому він час від часу займав державні посади. Відповідно до запису Лодовіко, який зберігається у музеї «Каза Буонарроті» (Флоренція), Мікеланьоло[в] народився «(…) у понеділок[а] вранці, за 4 чи 5 годин до світанку». У цьому реєстрі також вказано, що хрестини відбулися 8 березня в церкві Сан Джованні ді Капрезе[г], й перелічено хрещених батьків:

Матір'ю Мікеланджело була Франческа ді Нері дель Мініато ді Сієна (італ. Francesca di Neri del Miniato di Siena). Через місяць після народження сина, у Лодовіко закінчився термін перебування на посаді подести, й сім'я повернулася до Флоренції, а хлопчика, оскільки у Франчески були проблеми зі здоров'ям, віддали годувальниці із села Сеттіньяно, недалеко від Флоренції. Там був розташований маєток Буонарроті (тепер — «Вілла Мікеланджело»), а також невеликий кар'єр мармуру та ферма. Хлопчик жив у сім'ї годувальниці, дружини каменяра, й проводив багато часу біля кар'єру.

Вважається, що пізніше Мікеланджело, наче жартома, сказав Вазарі, що:

Мікеланджело був другим сином Лодовіко. Фриц Ерпель наводить роки народження братів: Ліонардо (італ. Lionardo) — 1473 р., Буонаррото (італ. Buonarroto) — 1477 р., Джовансімоне (італ. Giovansimone) — 1479 р. та Джизмондо (італ. Gismondo) — 1481 р. Того ж року померла матір, а 1485 року, через чотири роки після її смерті, Лодовіко одружився вдруге. Мачухою Мікеланджело стала Лукреція Убальдіні. Незабаром Мікеланджело віддали до школи Франческо Ґалатеа да Урбіно (італ. Francesco Galatea da Urbino) у Флоренції[д]. Хлопець не виявляв особливого нахилу до навчання, а віддавав перевагу спілкуванню з митцями та перемальовуванню церковних ікон та фресок.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...