Георгій Нарбут

Гео́ргій (Ю́рій) Іва́нович На́рбут (25 лютого (9 березня) 1886(18860309), Нарбутівка, Глухівський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 23 травня 1920, Київ, УНР) — український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок). Один із засновників і ректор Української Академії Мистецтв.

Народився 25 лютого 1886 на хуторі Нарбутівці біля Глухова (зараз Сумської області), у сім'ї, яка походила з старовинного, але збіднілого дворянського роду. Мав молодшого брата Володимира Нарбута, який в майбутньому став відомим поетом.

Початкову художню освіту здобув самотужки. У 1906–1917 жив у Петербурзі. Деякий час вчився в Івана Білібіна і Мстислава Добужинського. У 1909 удосконалював майстерність у Мюнхені, в школі Симона Холлоші. Після повернення до Петербурга став членом «мистецького об'єднання Світ мистецтва».

У 1910–1912 працював над ілюстраціями до казок Ганса Крістіана Андерсена, байок Івана Крилова, народних казок і дитячих пісень.

Як чудовий знавець українського стародавнього мистецтва та геральдики, виконав безліч гербів, ілюстрував або оформлював Малоросійський Гербовник (Владислава Лукомського і Вадима Модзалевського, 1914), «Герби гетьманів Малоросії» (1915), «Старовинна архітектура Галичини» (Юрія Лукомського, 1905), «Стародавні садиби Харківської губернії» (1917) та ін.

Щоліта приїздив в Україну до Глухова, де вивчав пам'ятки української старовини. Свій герб Нарбут підписав так: «Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів і емблем живописець» (1912).

У березні 1917 переїхав до Києва. Створював ескізи військових мундирів армії України, оформлень упаковок та етикеток для українських товарів, гральних карт. Розробив поштові марки Української Народної Республіки в 30, 40 і 50 шагів. У вересні 1917 став професором графіки новоствореної Української Академії Мистецтв, а з грудня 1917 (за іншими даними, з лютого 1918) — її ректором. В цей період виконав цикл державних паперів, крім марок він розробляв банкноти, грамоти, листівки.

Опрацював проекти Державного Герба і Печатки Української держави. 18 липня 1918 гетьман Павло Скоропадський затвердив створену Нарбутом малу Державну печатку — зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено володимирський тризуб.

Згодом співпрацював із журналами «Наше минуле», «Зорі», «Солнце Труда», «Мистецтво» та ін. У 1918—1920 разом з Миколою Зеровим, Сергієм Єфремовим, Павлом Зайцевим і Вадимом Модзалевським створив літературно-художню містифікацію — «неслужащого дворянина Лупу Юдича Грабуздова» («українського Козьму Пруткова», за висловом Максима Рильського), за «авторством» якого створювалися поезії, оповідання, пародійні «наукові» трактати, графічні твори тощо.

До учнів і послідовників Нарбута належать М. Кірнарський, Павло Ковжун, Роберт Лісовський, Леонід Хижинський, І. Мозалевський, А. Могилевський, Л. Лозовський, Антін Середа, Олексій Маренков. Художник підтримував тісні дружні стосунки з українськими культурними діячами різних напрямів і стилів (письменниками Миколою Зеровим, Павлом Тичиною, Михайлем Семенком, композитором Пилипом Козицьким, науковцями Ссергієм Єфремовим, Вадимом Модзалевським, Павлом Зайцевим, Віктором Романовським, Стефаном Таранушенком).

Помер від епідемічного висипного тифу 23 травня 1920 у Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 2)

Син художника, Данило Георгійович Нарбут (1916–1998) — відомий художник, сотник УПА, лауреат Шевченківської премії, творчість якого базувалась переважно на мотивах української історії і етнографії.

Дочка Георгія Нарбута, Марина Березовська — українська класична танцівниця, хореограф, після Другої світової війни емігрувала до Австралії, де викладала характерний танець в різних балетних школах.

Його творчість — це яскрава сторінка в українському мистецтві. Його цілком справедливо називали одним з найвизначніших графіків сучасності. Рання творчість зазнала значного впливу широковідомого об'єднання художників «Світ мистецтва». Крім творчості художників «Світ мистецтва» у галузі театрально-декораційного мистецтва та книжкової графіки, визначальний вплив на Нарбута справило давнє українське малярство і графіка XVII–XVIII століть, геральдика українських родів, графіка українських рукописів і стародруків. З часом Нарбут виріс у глибоко оригінального митця, довкола якого утворилась ціла школа з його послідовників у галузі графіки й ілюстрування книжок. Ним, разом з його сучасниками: Василем Кричевським, Тимофієм і Михайлом Бойчуками, Іваном Падалкою, Василем Седлярем, Оленою Кульчицькою, Антоном Середою, Олексою Новаківським, Петром Холодним та іншими майстрами започаткував стильові ознаки українського мистецтва 20 — 30-х років в графіці.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...