Бенджамін Вест

Бенджамін Вест (англ. Benjamin West; 10 жовтня 1738 – 11 березня 1820) — англо-американський художник доби класицизму.

Бенджамін Вест мав просте походження. Його батько утримував шинок. Він - десята дитина в родині. В ранньому дитинстві родина перебралась зі Спрингфілду у Ньютаун Сквер, де й зберігся двоповерховий будинок-шинок батька.

В живопису Вест був автодидактом і в ранні роки не отримав систематичної художньої освіти через життя в провінції і віддаленість від тодішніх художніх центрів. В 1746—1759 роках Вест працював у штаті Пенсильванія, переважно як портретист. Під час перебування у Ланкастері у 1756 р, зброяр Вільям Генрі запропонував йому створити полотно «Смерть Сократа» (Death of Socrates). За основу композиції запропонував узяти гравюру француза Шарля Роллена з видання «Стародавня історія». Це звична в провінції практика створення картин на основі композицій з гравюр чи видань, часто єдиних зразків мистецтва там.

Вест створив полотно на далекий від реального життя книжковий сюжет, але переробив композицію. Твір визнали вдалим.

Картину молодого провінціала побачив ректор Пенсільванського коледжу, священик Вільям Сміт. Він і став першим меценатом майбутнього художника, прищеплював тому культурні навички, знайомив митця-початківця з місцевими багатіями, головними споживачами культури того часу.

1756 року Вест перебрався у Філадельфію заради художнього навчання. Філадельфія того часу — значний культурний осередок колонії Великої Британії у Північній Америці. Серед знайомих митців цього періоду — художник, емігрант з Лондону Джон Волластон. Провінційний маляр, Волластон окрім створення картин, займався розписом шовкових та атласних тканин, широко розповсюдженою практикою декору тканин окрім довготривалої і трудомісткої вишивки. Все це вивчав і Бенджамін Вест, а його художня манера всмоктала засоби розпису тестилю.

Подальше перебування в Америці було визнано недоречним. І завдяки коштам меценатів Вільяма Сміта і Вільяма Аллена Бенджамін відбув у Італію. Вест старанно вивчав живопис італійських майстрів, копіював картини Рафаеля Санті та Тиціана. Але значного впливу на художню манеру Веста вони не мали. Однак перебування в Італії значно наблизило Веста до тогочасної освіти і сприяло розширенню кола його сюжетів.

З 1763 перебрався у Лондон, де працюватиме довгі роки. Серед знайомих цього періоду — англійський художник Джошуа Рейнольдс, разом з яким Вест у 1768 р. стане організатором і засновником Королівської Академії мистецтв у Лондоні. Художня манера Бенджаміна Веста цього періоду зазнала значного впливу митців Британії - зокрема Джошуа Рейнольдса та Джорджа Ромні.

Підкоряючись панівним ідеям доби і смакам тогочасних споживачів мистецтва, Бенджамін Вест створює декілька нудних, великих за розмірами картин на історичні та біблійні теми. Порівняння цих творів навіть з творами тогочасних майстрів на ці ж теми свідчить про поверхневе засвоєння Вестом настанов класицизму. Але зовнішні форми класицизму засвоєні художником цілком професійно. Тому довга черга Адамів та Єв, сумуючих Агрипін над урнами з прахом, Венер, що втішають Амурів - користується попитом.

Він так і залишився би черговим епігоном другорядного, вторинного класицизму, якщо б зупинився на подібних сюжетах - які трохи оживляли театралізація, пафос, сентименталізм. Але художник почав звертатися до подій нещодавньої історії і це сприяло появі індивідуальної тематики картин Веста. Серед цих творів - «Смерть американського генерала Вольфа» ( 1770, Оттава, Національна галерея Канади ).

Класицизм як мистецька система, був побудований на жорсткій регламентації сюжетів, на використанні особливих, класициських форм та жорсткій же поміркованості. Відступи від канонів - вважалися єресссю. Саме в цьому несхвальні відуки про історичну картину Веста «Смерть американського генерала Вольфа», адже художник насмілився подати історичних персонажів у сучасному одязі, а не в римських тогах і не на тлі італійського пейзажу. А художник йшов за перебігом реальних подій, хоча й використав звичну композицію для тодішньої історичної картини (герой що помирає в оточенні співчуваючих на тлі прапорів, батального поля і хмарного неба). До того ж, римлян у тогах не було в Америці середини 18 століття. Але картина мала успіх у мало обізнаних з суворими канонами публіки. Її почали копіювати інші майстри і Рейнольдс та інші прихильники класициських настанов, що вважали твір ганьбою і образою історичного живопису взагалі - поступилися.

Це частина статті Вікіпедії, що використовується за ліцензією CC-BY-SA. Повний текст статті тут →

більше ...